Віра Васаган – самовіддана патріотка та громадська діячка.

Цю публікацю ми пишемо саме в день народження неймовірної жінки про яку сьогодні хочемо розповісти.

Віра Васаган – невтомна організаторка української справи. Народилася 2 липня 1938 року у с. Бахів, біля Перемишля в патріотичній селянській родині Івана та Марії Шевчуків. Згодом сім’я переїхала до с. Білогорща біля Львова. А пізніше жила у Пустомитах на вулиці Гончара.

Віру Васаган називали Духовною Матір’ю Українства, спеціально підкреслюючи, що вона була Берегинею українського роду. Досліджувала свій рід, берегла традиції свого роду, і, окрім того, очолювала пустомитівське товариство “Просвіта”, була активною членкинею Всеукраїнської Ліги Українських жінок. Згодом, хоч і не прагнула керівних посад, очолила обласну організацію ЛУЖ. Ставилася дуже відповідально, об’їжджала всі райони Львівської області, знайомилася, створювала осередки, складала плани розвитку Ліги та вдосконалення роботи.

Вона завжди мала безліч ідей, і намагалась об’єднати цілу Україну навколо національної ідеї. Саме тому відвідувала східні та південні райони, займаючись просвітницькою діяльністю. Віра Васаган могла своєю енергію надихнути інших. Ця скромна, але активна жінка завжди була чуйною до чужих проблем та приходила на допомогу. Могла знайти спільну мову з усіма людьми і ніколи не втрачала почуття гумору, про яке люди згадують:

“Пам‘ятаю ц.Віру завжди дужееее активною, легкою в спілкуванні, творчою, дуже родинною.
Їі енергія була завжди такою сильною і надихаючої, її слова і дїї змінювали навколишій світ і перезаряджали думки і бачення, її віра і оптимізм наповнювали нас всіх надією і бажанням діяти, тішитися життям, гордитися родиною і собою.
Завжди з усмішкою згадую, почуті від нею слова: Чого мені не вистачає, то декілька сантиметрів росту, тому я ношу підбори!!!”
Nataliya Glogyk

Віра була божою людиною, щиро вірила і відвідувала церкву. На третій день Великденіх свят 2004 року лужанки були у церкві Стрітення Господнього, куди Віра запізнилася того дня. Як пише Ліда Купчик у книзі “Любов’ю окрилені”: “…мала якісь гострі суперечки з парт-номенклатурниками, яких тоді в Пустомитах було ще багато. Розповідаючи, додала таку свою крилату фразу, яку неодноразово повторювала: “Я ще колись отримаю від них по голові, але мовчати не буду.” Як жахливо дослівно збулось таке!..”

Наступного дня коліжанки отримали звістку, що 13 квітня 2004 року Віра Васаган отримала удар каменюкою в голову. Цю подію списали на витівки підлітків, що виясняли стосунки, і хоч відкрили кримінальне провадження, достеменно обставини цієї трагедії невідомі. Та, зважаючи на активну громадську позицію, виникає підозра, що це не проста випадковість.

З важкою травмою голови її забрали у лікарню. Їй зробили дві нейрохірургічної операції, застосовували багато ліків, але попри всі старання, Віра 4 травня 2004 року померла. Похована Віра Васаган у Наварії.

Не стало чудової людини, та ми живі, маємо згадати її хоча б добрим словом:

Вічна і світла пам’ять прекрасній людині, жінці з відкритою душею і щирим серцем, громадській активістці, палкій патріотці своєї країни,талановитій людині, і просто чуйній та добрій людині! Пані Віро, Ви завжди житимете у наших серцях. Любимо, пам’ятаємо,сумуємо…
Tamila Raday

Лише приємні спогади про свою, близьку за духом, колегу можу виразити словами:
Її не вабило ніколи просте
Приземлене життя.
Вона шукала правди,
воліІ в цьому суть її життя!!!
Часто згадую про її розповіді щодо активної громадської діяльності, волонтерства, чуйності і милосердя. Вона була неперевершена!!! Молюся за неї, вічна їй пам’ять!
Marija Choba

Це була прекрасна мешканка Пустомит, яка своєю харизмою зачаровувала як дорослих, так і дітей, адже працювала безпосердньо і з ними – була відданим педагогом у дошкільній освіті:

Я знала пані Віру з самого дитинства. Коли мама забирала мене з дитячого садка і я вдома заспівувала якусь нову українську пісеньку чи розповідала віршик, то всі відразу знали – урок музики проводила Віра Іванівна. Було це в похмурі часи тоталітарного режиму… Потім ми були разом в “Просвіті”, і вона, невгамовна, запалювала нас, набагато молодших за неї, на гарні справи. Вміла, як ніхто, організувати свято українства, згуртувати людей, зібрати їх довкола себе. Бо робила це щиро і натхненно. Незабутньою стала остання зустріч, яка відбулася з нагоди Року Родини в грудні 2003 року. «Якщо Ви відчуваєте себе у спільноті Великої Української Родини, розділіть з нами дійство зустрічі у родинному Пустомитівському колі…» Таке запрошення отримали багато шанованих людей нашого містечка. Неможливо передати, яка атмосфера панувала на цій зустрічі! Це було вперше, і востаннє… А врочисті Академії з нагоди наших славних краян, в тому числі і моєї тети Слави! А дитячі свята на Петра і Павла! Дуже багато справ робила ця маленька, як пташечка, але сильна духом і наполеглива жінка. Так гарно і зворушливо це вміла робити лише вона. Після її трагічної смерті навесні 2004-го року наша «Просвіта» осиротіла, і принишкла… Простіть, пані Віро, що вкрай нечасто приходимо до Вас на могилу…Але я продовжую мріяти, що колись в Пустомитах з’явиться вулиця імені Віри, і на ній будуть мешкати щасливі, вільні, і небайдужі люди. Дякую Вам, дорога моя пані Віро, за Вашу любов до України, і за Ваше серце, яке Ви так щедро дарували людям.
Леся Менкуш-Мальків

З більш детальною біографією та історією життя цієї постаті можна ознайомитися із книги Л.Купчик “Любов”ю окрилені”, що представлена у районній бібліотці. Книга подарована за посередництва онуки пані Віри Васаган – Ярини Чичкевич.

А також переглянувши відео:

Підготувала статтю Фіцик Ірина.

Facebook коментарі

Залишіть коментар